Аналіз поезії Василя Стуса «Як добре те, що смерті не боюсь я...»
Автор: Василь СтусНазва: «Як добре те, що смерті не боюсь я...»Тема: роздуми поета про стійкість людини під час життєвих випробувань.Ідея: возвеличення здатності залишатися людиною за будь-яких умов, віра в справедливе життя.Літературний рід: лірика.Жанр: філософсько-патріотична лірика.Композиція: твір можна умовно поділити на 2-і частини: 1 – ліричний герой утверджує силу та незламність духу; 2 – звернення до народу.Герменевтичне коло окреслюється поняттями «я» та «народ»,»життя» та «смерть», які тісно взаємопов’язані між собою.
Проблематика: 1) стійкість характеру; 2) особистість і суспільство; 3) патріотизм; 4) гармонії буття; 5) моральні проблеми ( честі, порядності); 6) вибір.
Біографічні елементи твору: У камері для попередньоув'язнених Київського КДБ було написано перший варіант цієї поезії. Варіант вірша, який вивчається за шкільною програмою, був написаний після клінічної смерті у 1975 році. У творі зображено кредо поета, яким він послуговувався все життя.
Провідні мотиви: незламності, внутрішнього стержня людини, волелюбність , вибір.
Образи та символи: образ хреста ( асоціація з Ісусом), ліричний герой (уособлення незламності людського духу); судді (символ влади); очі («дзеркало душі»); сльози (очищення); пуща ( терниста доля); ружа (світле майбутнє).
Алюзії: «і не питаю, чи тяжкий мій хрест» - автор звертає увагу на відомий біблійний образ Ісуса Христа
Характеристика героя: Перед нами постає образ справжньої мужньої людини, борця-патріота, який всією душею вірить у те, що правда буде святкувати перемогу. Ліричний герой свідомо розуміє, що його життєва дорога є важкою, але він несе свій хрест без нарікань. Він впевнений, що повернеться у свою країну навіть після смерті. Чесність - головна риса характеру ліричного героя. У творі він декілька раз вживає це слово, ніби підкреслюючи важливість цієї риси. Моральну силу вистояти та не схилитись ні перед чим героєві дає впевненість у тому, що правда – за ним, що він жив так, як потрібно, як достойна людина: " ... жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття”.Часопросторові особливості: у поезії взаємопов’язані теперішнє, минуле і майбутнє. На це вказують дієслова, використані у трьох часових площинах («Як добре те, що смерті не боюсь я» - теперішній час; «Що жив-любив і не набрався скверни» - минулий; «Народе мій, до тебе я ще верну» - майбутній час). Простір –для героя закритий, адже він перебуває в ув’язненні , але для думок ліричного героя – відкритий. Символ переходу між просторовими поняттями є шибка («ружею заквітне коло шиб.»).Пейзаж: у творі замальовується дотично, одним словом наприкінці поезії – пуща: «Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі». Пуща – це 1)густий, дрімучий ліс, хащі; 2) відлюдне місце, глушина. Пейзажний образ прямо пропорціональний внутрішньому стану ліричного героя. У країні, де панують «богове» не варто чекати на розквіт природи та мальовничі фабри, ті, які планують знищити патріота нічого доброго не несуть. Тому образ пущі вжитий дуже доречно, адже цей образ символізує об’ємну кількість думок, які переживає і проживає ліричний герой. Пуща як згадка про те, що з будь-якої ситуації є вихід, що не варто зупинятися на осягненому. Цю думку підтверджує перехід від образу пущі до образу ружі біля шибки.Кольористика. Автор у поезії використовує тільки « відчутні» кольори, які читач може сам розшифрувати за допомогою назв, які мають непряму вказівку на колір: «смерть» - чорний колір, «скверна», «ненависть» - знову чорний колір. Через чорний колір автор передає свої нездiйсненi мрiї, неможливiсть вороття в минуле. Чорний – символ темряви, зла і смерті (смерть насамперед духовна, а вже потім фізична). Але автор говорить, що «Як добре те, що смерті не боюсь я» і цей колір автоматично перекреслюється, нівелюється у більш світлий. Варто зазначити, що поетичнi твори Василя Стуса перiоду ув’язнення мiстять кольорову гаму, вiдмiнну вiд поезiй раннього перiоду творчостi, тому не дивно, що у цій поезії переважає темна кольористика. Білий колір,а точніше прозорий – колір сльози («і чесними сльозами обіллюсь») символізує чесноти та незаплямованість душі ліричного героя, а також енергію, силу, життя, духовну чистоту. Але знову автор повертається до темних кольорів – пуща, яка символізує керований вплив отих «богове», ліричний герой не може знайти вихід із тієї ситуації, яка склалася. Єдиним яскраво-кольоровим образом у творі є «ружа», колір якої відразу постає перед читачем – червоний. Червоний - колір крові й вогню, який у творі символізує красу, радість та любов до життя. Ще у цьому кольорі можна побачити впевненість у краще майбутнє, якого так бажає ліричний герой.Лінгвістичний аналіз. У творі використовуються номени на позначення психічного стану людини («ненависті, прокльону, каяття») та номени, що називають особливості вияву почуттів, психічних переживань ( не боюсь, не клонюся, обернуся, гляну). Емоційність. Уживання книжних слів та розмовно-побутової лексики ( «жив-любив»), емоційно-оцінної лексики створюють зворушливість викладу, схвильованість, але твердість та впевненість у своїх словах. Поряд із нейтральними словами ( «життя», «вічі») автор використовує поетичну лексику ( « тяжкий», «скверний», «стражденним»), що створює образність висловлення. У тексті активізовано одиниці на позначення фізичного стану людини ( «пожити»), психічного стану ( «не боюсь я»). У поезії переважають дієслова теперішнього часу, за допомогою яких автор відображає дії та почуття, що переживає ліричний герой: «не питаю», «не клонюся», «не набрався». Автор часто вживає частку не як заперечення реальному світові, в якому він перебуває. Часте використання заперечних речень авторові дає змогу досягти протилежного сприйняття суті висловлюваного: «і не питаю, чи тяжкий мій хрест». Фіналом поезії є вживання спонукальних речень, які виражають наказ та категоричну вимогу («Та вже! Мовчи!»), а також є підсумковим волевиявленням ліричного героя.Художні засоби, тропи, фігури. Поетичний малюнок В.Стуса твориться за допомогою виразово-зображальних засобів: епітетів ( «тяжкий хрест», «недовідомі верстви», «незле обличчя») та порівнянь ( «як син тобі доземно уклонюсь»). Автор використовує тавтологію ( «чесно гляну в чесні твої вічі»), риторичні звертання ( « перед вами, судді, не клонюся», «Народе мій, до тебе я ще верну»), оксиморон ( «в смерті обернуся до життя»), поетичне кільце (« смерті не боюсь я»).Актуальність поезії у тому, що саме в ній зображено образ справжнього патріота, адже в сучасних умовах життя сучасних людей повинно бути наповнене добром та любов'ю до рідної України.
Ментальна карта "Роди літератури"
Кросворд за повістю А. Чайковського
"За сестрою"
До уваги учнів 5 класу - вікторина на знання прочитаних творів.
Перевірте себе!
Шановні учні 6 класу! Пограймо?
До уваги учнів7 класу!
Перед прочитанням тексту обов'язково переглянути буктрейлер!Буктрейлер до книги В. Рутківського "Джури козака Швайки"
Опитувальник "Творчість І.Франка. "Захар Беркут"
Немає коментарів:
Дописати коментар